Катерина Білокур

Катерина Білокур – 1900-1961, українська художниця, майстриня народного декоративного живопису, представниця «наївного мистецтва». Входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України. Навесні 1940 року Катерина чує по радіо пісню «Чи я в лузі не калина була» у виконанні Оксани Петрусенко. Звертається до співачки з листом, до листа додає малюнок калини. Малюнок вразив співачку, порадившись із друзями — Василем Касіяном і Павлом Тичиною – вона звертається у Центр народної творчості, після чого до обласного центру надходить розпорядження знайти Катерину Білокур і поцікавитися її роботами. Богданівку відвідує Володимир Хитько, що очолював тоді художньо-методичну раду обласного Будинку народної творчості. 1940 року в Полтавському будинку народної творчості відкривається персональна виставка художниці-самоучки з Богданівки, яка на той час складалася лише з 11 картин. Виставка мала величезний успіх. Художницю преміюють поїздкою до Москви. У супроводі Володимира Хитька вона відвідує Третьяковську галерею, Пушкінський музей. 1944 – Богданівку відвідує директор Державного музею українського народного декоративного мистецтва Василь Нагай. Пропонує Катерині виставку і закупити картини. Саме завдяки йому Музей українського народного декоративного мистецтва має найкращу колекцію робіт Білокур. 1949 – Катерина Білокур стає членом Спілки художників України. 1951 – нагороджена орденом Знак Пошани, одержала звання Заслуженого діяча мистецтв України. 1956 – одержує звання Народного художника України. Твори Катерини Білокур регулярно експонувалися на виставках у Полтаві, Києві, Москві та ін. Три картини Білокур — «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі (1954). Кажуть, що Пабло Пікассо бачив її роботи, виставлені в Парижі, і прокоментував: “Якби у нас була художниця такого рівня, ми б змусили весь світ говорити про неї”.